Вересень 2015

Чому малі ГЕСи в Україні завдають більше школи довкіллю і природі, ніж користі?

Лобісти малої гідроенергетики кажуть, що МГЕСт зовсім не шкідливі для природи і не завдають шкоди довкіллю. Чи так це?

Насправді діяльність МГЕС мають свої негативні ризики і наслідки для природи. Результатом греблевих МГЕС є будівництво підпірної дамби, яка ділить річку на дві частини. У верхньому б’єфі зазвичай при цьому створюється водосховище. Будівництво греблі та водосховища породжує дві проблеми:
1) гребля є перешкодою для сезонних та добових міграцій риб. Виникає потреба в якісних і адекватних рибозахисних та рибопропускних спорудах; 2) зміна гідрологічного режиму річки, фізико-хімічних властивостей річки: швидкість течії, глибина, замуленість дна, кількість зависших частинок у воді, кількість кисню у воді тощо, та, як результат цих змін. Це призводить до заміни видового складу мешканців гірської річки – зникнення або зменшення киснелюбних автентичних видів та поява нових, непритаманних гірським водним екосистемам, видів.

Дериваційні МГЕС передбачають забір води з русла й відвід її по трубі або по каналу на турбіну, після чого вода повертається в річку.

При цьому суттєвими ризиками для водної фауни є: 1) потрапляння в трубу, а за тим на турбіну, якщо немає відповідних рибозахисних споруд; 2) санітарний пропуск води в руслі, що ледве забезпечує виживання.

Невеликий перепад висот у Карпатах не дозволяє генерувати рентабельну кількість електроенергії. Переважна більшість новозбудованих МГЕС, а також тих, які заплановано для будівництва у Закарпатті – це МГЕС змішаного типу, тобто, такі, які мають і підпірну греблю, і дериваційну трубу. Тому в кожному разі ризики для гірських водних екосистем у разі будівництва МГЕС подвоюються.

Мала гідроенерегетика в Карпатах приносить більше шкоди природі, ніж користі. По-перше, у річках Карпат, які є досі незміненими, або малозміненими діяльністю людини, живе значно більше аборигенних видів риби, ніж у річках Альпів. Тому шкода, завдана біорізноманіттю у Карпатських річках є більш помітною. По-друге, в Україні легко порушувати чинне природоохоронне законодавство. “Купивши” Оцінки впливу на навколишнє середовище (ОВНС) та Екологічні експертизи, які виконуються різними ліцензійованими структурами чи фізичними особами, які не мають своєму штаті відповідних фахівців й попросту є заангажованими, бо проплачені, можна будувати на річках все, що завгодно. Це на 100 % підтверджує практика. Так з’являються недолугі ОВНС для МГЕС, яким не передують 1-2-річні екологічні та іхтіологічні дослідження з чіткими рекомендаціями, регламентуванням або забороною будівництва. В результаті проекти будівництва вже на стадії проектування порушують цілий ряд Законів України: Про охорону навколишнього природного середовища, Про природно-заповідний фонд, Про Червону книгу України, Про тваринний світ. Безнаказанно.

Тож дивовижне захоплення українських гаманців з депутатськими мандатами розвитком малої гідроенергетики в країні пов’язане переважно з дуже вигідним “зеленим тарифом”. Цей “зелений тариф” за останній рік став для них ще вигіднішим, адже закони вони пишуть для себе і під себе. І байдуже, що будувати, як будувати, що буде з природою, як це вплине на водних мешканців… Адже гроші не пахнуть… Яскравий тому приклад – Нижньобистрівська МГЕС у Хустському районі Закарпатської області: попередні екологічні та іхтіологічні дослідження річки Ріка, згідно з ДБН, проведені не були; оцінка впливу на навколишнє середовище була просто куплена, як й екологічна експертиза. В результаті під загрозою повного знищення опинились популяції 10 червонокнижних видів риб, деякі з них, як лосось дунайський, ще зустрічаються лише в р. Тиса та р. Ріка у Закарпатті…

Posted in Новини.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *