Пожежі в Австралії, танення арктичних льодовиків, підняття рівня Світового океану – і це лише короткий перелік наслідків кліматичних змін. Головною причиною природних катаклізмів вчені називають діяльність людини по спалюванню викопних видів палива. У зв’язку з цим усе більше розвинених країн світу переходить на відновлювані джерела енергії. Так, найбільша вугільна електростанція у західній частині США закрилася на 25 років раніше через нездатність конкурувати з підприємствами чистої енергетики. У 2020 році «зеленої» енергетики в ЄС вперше стало більше ніж «викопної». Минулого року в ЄС з відновлюваних джерел було згенеровано 38 % всієї електроенергії, а за допомогою викопного палива – 37 %.

Генеруючі потужності ВДЕ зростають з кожним роком. Станом на 2020 рік вони становили 5,8 ГВт. Поки що це дуже мало, але порівняно з 2019 роком ці потужності зросли вдвічі. Невичерпний потенціал для такого зростання зосереджений саме в громадах, і саме громади можуть бути повноцінними учасниками та власниками електроенергії, яка генерується на їх території. У цьому полягає суть енергетичної демократії, яка стала основою для бурхливого розвитку ВДЕ у країнах Західної Європи та США.

Про шлях до підвищення енергонезалежності громад розповідає експертка проєкту «Енергетичні можливості для закарпатських громад», екологиня ГО «Екосфера» Оксана Станкевич-Волосянчук.

З кожним роком у світі зростає кількість країн, які переходять до відновлюваних джерел енергії. Яким чином впроваджується ця глобальна ініціатива?

– Загалом, тенденція у світі така, що до 2050-го року Європа відмовиться від вугільної енергетики, а за нею і весь світ. На сьогодні навіть найбільші країни, економіка яких розвивається за рахунок викопних вуглеводнів (Норвегія, ОАЕ), стрімко переорієнтовують свою економіку та енергетичний сектор. Значну частину коштів вкладають, зокрема, у ВДЕ.

Фактично цей курс для Європи вже визначений і закріплений Європейським зеленим курсом (2020 рік) та Паризькою угодою, яку в грудні 2015-го року підписали 195 держав світу. Україна є частиною цього глобального процесу, зокрема нагадаю, що Україна стала 9-ю країною світу, яка ще у 2018 році подала до Секретаріату Рамкової конвенції ООН про зміну клімату Стратегію низьковуглецевого розвитку України до 2050 року. Цей документ передбачає скорочення викидів і збільшення поглинання парникових газів, впровадження екологічно безпечного виробництва із застосуванням «зелених» технологій у всіх секторах економіки.

Ключові напрями Європейського зеленого курсу: чиста енергія, кліматична дія, будівництво та реновація, стійка промисловість, стійка мобільність, зменшення забруднення довкілля, біорозмаїття, стійка аграрна політика. Реалізація Зеленого курсу в Україні має позитивним чином вплинути на енергетичний баланс та забезпечити розвиток сектору, зокрема зважаючи на необхідність:

– створення повноцінного конкурентного середовища на енергетичному ринку України;
– зміни теплової генерації відновлюваними джерелами енергії та здійснення повноцінної трансформації вугільних регіонів, що означає поступове закриття нерентабельних підприємств з паралельним створенням у цих регіонах альтернативних робочих місць;
– забезпечення споживачів пропорційними тарифами;
– вибудовування пропорційної тарифної політики у сфері використання відновлюваних джерел енергії задля забезпечення зростання частки відновлюваної енергетики та збереження сприятливого інвестиційного клімату у цій сфері;
– збереження високої частки атомної генерації, враховуючи при цьому необхідність забезпечення дотримання граничних термінів експлуатації, безпеки і попередження техногенних ризиків.

У 2009 році в Україні запрацював «зелений тариф», щоб стимулювати розвиток альтернативної енергетики. Утім, екологічність та економія на комунальних платежах стали далеко не основними чинниками. Ситуація зайшла в глухий кут, коли у гру вступив великий бізнес. Що пішло не так?

– Ще на початку дії ЗУ «Про електроенергетику», яким було введено державний механізм стимулювання розвитку ВДЕ через «зелений» тариф, він був дещо завищений. Про те, що «зелений» тариф в Україні – найвищий у Європі, говорили усі аналітики у сфері енергетики.

«Зелений» тариф надав поштовх для активного розвитку ВДЕ, однак цим почали займатися переважно великі бізнес-групи. Якщо, наприклад, у країнах Європи відновлюваною енергетикою займалися передусім громади і фізичні особи, то у нас – великі корпорації.

Активне зростання приватних СЕС, встановлених на власному подвір’ї чи на даху своєї оселі, в Україні почалося лише у 2014 році, коли суттєво подешевшало обладнання для сонячних електростанцій і приватні СЕС стали доступними для більшості громадян.

Чому на Закарпатті місцеві громади дещо насторожено ставляться до ВДЕ?

– На Закарпатті майже не було проєктів ВДЕ, де б бізнес дбав про довкілля, або про соціально-економічні вигоди місцевих громад. Виняток – лише СЕС, на які нарікань у громадах найменше, хоча більшість з них не задоволені тією компенсацією, яку отримали через вилучення земель із господарювання. Основною метою будь-якого бізнесу був прибуток, безпека довкілля чи соціальні зобов’язання перед громадами були не в пріоритеті. На нашу думку, основними принципами розвитку ВДЕ мають стати рентабельність об’єкту електрогенерації та дружність до природи.

На практиці на Закарпатті ми спостерігали фактичне знищення гірських річкових екосистем у результаті будівництва МГЕС. У випадку з будівництвом промислових об’єктів відновлюваної електрогенерації важливо фахово і доброчесно підходити до вивчення питання, обрання місць та проєктів, насамперед не з точки зору найвищої ефективності електрогенерації, як це було, наприклад, з ВЕС на високогірному хребті полонини Боржава. Дослідження повинні включати в себе оцінку усього комплексу екосистемних послуг, які надають природні екосистеми – річки, полонини, луки, інакше використання однієї екосистемної послуги – електроенергетичної, може призвести до втрати низки інших важливих екосистемних послуг, які використовують місцеві громади, що ми й бачили у нашій області.

Місцевий соціально-економічний ефект від будівництва таких об’єктів також невеликий: місцеві бюджети отримують мізерну ренту за земельну ділянку і кілька робочих місць з мінімальним відрахуванням податків. Усе це не сприяє підтримці громадами таких проєктів – власники об’єктів електрогенерації отримують все, а громади, на території яких використовується ресурс ВДЕ – майже нічого.

Що ви пропонуєте у рамках проєкту «Енергетичні можливості для закарпатських громад»?

Наша мета – пропагування відновлювальної енергетики, яка б розвивалася в громадах за участі самих громад. Насамперед ми говоримо про практики, які існують у Європі, та в інших країнах світу, зокрема США. Там розвиток ВДЕ відбувався і відбувається з метою створити можливість для власного виробництва електроенергії місцевим населенням, а також зменшити енергозалежність від енергетичних монополій. Власне сама громада отримує вигоду з тієї енергії, яка генерується на її території.

Прикладом можуть бути сонячні електростанції на дахах приватних будинків, які будують самі власники й отримують від цього вигоду. Такі ж СЕС та сонячні колектори можуть бути на дахах бюджетних установ – садочках, школах, розважальних комплексах з басейнами, – як інвестиція громади. Пізніше громада буде економити на енергоносіях, тому що частину електроенергії для потреб цих установ вироблятиме сонце. Ще одним прикладом може бути вуличне освітлення із застосуванням сонячних панелей – у присілках, глухих вуличках, де того освітлення до того ніколи не було, і їхнє підключення до загальної мережі занадто дороге.

Використовуючи енергію сонця та вітру, громади матимуть можливість впроваджувати цікаві проєкти, які дозволять привабити туристів та нові інвестиції. Це може бути будівництво екопоселень у віддалених від урбанізації місцях, де основним джерелом електроенергії будуть саме сонячні панелі та вітряки. Нагадаю, що у Німеччині на приватних дахах потужності сонячних електростанцій становлять 40 ГВт. Тобто потенціал отаких локальних об’єктів мікрогенерації надзвичайно великий. Для цього не потрібні нові території, землі. Такі електростанції мають мінімальний вплив на довкілля.

Як Ви плануєте працювати з громадами?

– На сьогодні в проєкті беруть участь 7 територіальних громад: Полянська, Довжанська, Керецьківська, Вільховецька, Нересницька, Тячівська та Великобичківська. Варто розуміти, що розвиваючи локальні мережі чи то приватних, чи то промислових ВДЕ, ми не зможемо і не маємо на меті повністю замінити існуючі потужності вугільних електростанцій. Закарпаття приєднане до Бурштинського енергоострова. Бурштинська ТЕС має потужність 2300 МВт. Звісно, наша область споживає мізерну частку згенерованої нею електроенергії. Але ми можемо зменшити свою залежність від цього гіганта, стаючи власниками тієї електроенергії, яку самі ж потім і споживаємо. А також можемо стати більш енергоефективними і споживати менше.

На семінарах для представників громад ми плануємо розповідати про державні механізми підтримки ВДЕ, про типи мікро-ГЕС, ВЕС та СЕС. Кожна з громад має визначити, де саме потрібно покращити доступ населення до електроенергії, та які можливості громада для цього має. Коли громади визначаться, ми зможемо почати роботу над кожним проєктом.

Наше завдання: довести до завершального етапу передпроєктне планування, –  забезпечити зацікавлені громади такими проєктами. А далі вже можна буде шукати кошти на їх реалізацію.

Author

Write A Comment