Паводок 10 липня на закарпатській Рахівщині вразив усіх: буквально за 40 хвилин сильної зливи у чотирьох селах Ясінянської тергромади настав апокаліпсис. Вода, що стрімко зійшла з гір з тоннами мулу та деревини і сміття, поділила життя місцевих на “до” та “після”.
Старожили не пам’ятають, аби тут щось схоже відбувалося під час жодного із попередніх паводків (а вони трапляються чи не щороку, зокрема, й минулого року Рахівщину червневий паводок зачепив найбільше). Утім, місцеві кажуть, що шкода від минулорічного паводку проти цьогорічного – це співвідношення 20% до 80%.
ДВА ОСНОВНИХ ПРАВИЛА, ЯКІ ДОПОМОЖУТЬ ВИЖИТИ В ГОРАХ В УМОВАХ ГЛОБАЛЬНОГО ПОТЕПЛІННЯ
Особливо дісталося цього разу присілку Стебний в Ясінях, де 400 дворів відрізало від головної дороги, а місцеву занесло мулом так, що проїхати по ній можна було лише через добу. Велика вода залила людям підвали та хати (потік, де зазвичай води по кісточки, піднявся до вікон людських хат), забрала дрова, харчові запаси, худобу та автівки.
Офіційно цей липневий паводок-одного-дня, як кажуть, обійшовся без жертв – хоча все ж таки вже четверту добу на Рахівщині шукають 65-річного чоловіка, що 10 липня вийшов під час негоди рятувати худобу – і пропав безвісти. Ні його, ані його тіло поки ще не знайшли. Але цей паводок уже має офіційного героя, точніше героїню: це дівчинка зі Стебного Тетяна Тулайдан. Вона з братами була вдома сама, коли прийшла велика вода (батьки працювали на полі з сіном), але не розгубилася, витягла малих із затопленої внизу хати та разом перечекали негоду на другому поверсі. Голова Закарпатської ОДА Анатолій Полосков подав дівчинку на звання “Герой-рятувальник року”, конкурс, який проводить ДСНС.
Ну а в Стебному зараз головне – розгребти наслідки негоди, бо за якусь годину гірський потік перетворив село на брудну руїну. Комісія завершує подворовий обхід і підрахує суму збитків, ну а далі все відбуватиметься за звичним алгоритмом: влада шукатиме гроші в обласному бюджеті, аби їх покрити, або проситиме в Кабміну. У будь-якому випадку, державі такі погодні примхи в горах влітають у добру копієчку. А з огляду на те, що ці раптові паводки (закарпатські горяни про таке говорять “хмара урвалася”) стають регулярними – в силу зміни клімату та глобального потепління – ми задалися питанням: чи можливо жити та господарювати в Карпатських горах так, аби бути готовим до таких ситуацій?
На перший погляд, це звучить смішно: мовляв, ну хіба ж можна підготуватися до того, що саме над твоїм селом чи присілком наступного разу “урветься хмара”, а вода з неї, стікаючи донизу з гір, знесе все на своєму шляху – і твоє сіно, і твої дрова, і худобу, й стодолу, й, Боже борони, хату? Мовляв, природа на те й вважається вищою силою, що вона некерована і непередбачувана.
Але коли починаєш розбиратися, стає ясно, що навіть зараз у нас, безсилих перед стихією, людей, є кілька козирів у рукаві, які допоможуть. І захиститися, й покрити збитки. В чому ж штука? У сталому господарюванні в Карпатах та страхуванні майна від стихії. Виглядає так, що нині, в епоху глобального потепління, це – два основних правила, які допоможуть вижити в гірських селах. І хоч-не-хоч – їх таки доведеться дотримуватися.
СИНОПТИКИ: ХМАРУ МИ БАЧИМО, АЛЕ ДЕ ВОНА ПРОРВЕТЬСЯ – ПОКИ ЩО СПРОГНОЗУВАТИ НЕ МОЖЕМО
Із питанням – чи можна було за прогнозами передбачити, де саме вдарить стихія, звертаюся до головного закарпатського синоптика, директора Закарпатського гідрометцентру Василя Манівчука.
Українські метеорологи наразі не мають таких потужностей: хмару, яка може урватися, бачать, і попереджають про неї населення, але точно спрогнозувати, де саме з неї випаде дощ і який це матиме результат, – неможливо. Хоча так, за умов розвитку служби та вкладання у неї коштів з боку держави, в майбутньому це можливо. І очевидно, що державі таки вигідно вкладати – аби самій же потім не шукати кошти на ліквідацію наслідків.
– Такі локальні явища, як раптові паводки у верхів’ї річок, у нас на жаль іще важко прогнозовані (хоча ми зараз можемо добре спрацювати і передбачити хід паводкової хвилі по течії, попередити та підготувати відповідні служби), – каже Василь Манівчук. – Хоча це питання нагальне і до його вирішення треба братися, бо такі раптові паводки для нас вже 10 років не винятки, вони відбуваються щороку, і це є наслідком змін клімату. В останні років 15 ці явища поширюються, і наразі ніде в світі іще не навчилися на них достойно реагувати, бо ситуація для планети досить нова.
Щодо нашого центру – передбачити таке явище конкретно по цьому струмку Стебний було неможливим. На даний момент ті продукти, які доступні для нас, не дозволяли спрогнозувати паводок конкретно по цій території. Але це не означає, що такі прогнози неможливі. Нам треба більше вкладати у службу на рівні держави, це не тільки питання придбання автоматизованої станції чи локатора, який вартує 100 млн гривень, це також вкладання в науку. Зараз планується реформа нашої служби за допомогою американської асоціації, тоді, ймовірно, ми будемо підсилені, – каже директор Закарпатського гідрометцентру.
За словами Василя Манівчука, такі локальні паводки стають системою, тож треба вчитися їх прогнозувати.
У даному випадку, каже він, основна біда в тому, що це явище виникло на території густонаселеній і малозалісненій.
– Завдячуючи нашій бідності, у цих селах забудовані заплави, на річках – низькі містки, без укріплень, з малою пропускною здатністю. Це все будувалося і робилося так, аби можна було вижити сьогодні. Потічки мало чистили, коли хтось хотів брати з них гравій – брав його з русла там, де йому зручно. Ну і ще – цей водний басейн майже повністю безлісий, це по факту ванна, в яку місячну норму опадів вилили за годину! Це і для Ужгорода була би катастрофа, скажу вам: плавав би Новий район, Собранецька, переїзд – це була би катастрофа, серйозний паводок. Епіцентр цієї негоди на Рахівщині знаходився на стику Закарпаття та Івано-Франківської області, ми зафіксували 55 мм опадів у нижній частині, але за даними радарів – наверху випало 100 мм опадів. За годину. Це дуже, дуже багато!
ЕКОЛОГ: У ЦЬОМУ ПАВОДКУ ФАКТОР ЛИСИХ ГІР ТАКИ ЗІГРАВ СВОЮ РОЛЬ
Після кожного паводку (це вже стара добра традиція в нашому суспільстві – у разі чого, шукати – хто винуватий) капці летять у лісівників: мовляв, порубали ліси, гори лисі – а внизу села топить! Як правило, згодом виявляється, що лісівники таки невинуваті, бо паводок мав купу інших причин. Але чи так це стосовно цього паводку в Ясінях? Не зовсім, каже еколог Оксана Станкевич-Волосянчук.
– Стосовно лісів і ведення лісового господарства та паводків – треба зрозуміти наступне. Руйнівні наслідки паводків у низинних районах Закарпаття й у гірських мають різну природу. У низинних вони більше пов’язані із забудовою заплави та з безгосподарним ставленням до місцевої системи меліоративних каналів, які належать територіальним громадам. У горах причини паводків, як днями сталося у Ясінях, Лазещині та населених пунктах долини р. Біла Тиса на Рахівщині, криються у лісі. І ці причини не зникнуть, доки в лісовому господарстві області не зміняться підходи до шкідливих практик лісозаготівлі.
Сьогодні у горах масово працює важка техніка, часто з порушенням природоохоронного законодавства. Наслідком є знищення русел гірських потоків, захаращення їх порубковими рештками, масовані ерозійні процеси ґрунту, який потім разом із камінням і деревиною несе вода у села. Гори вздовж і поперек посмуговані так званими трелювальними волоками, по яких колесами і гусеницями трелюють ліс. Саме цими волоками опади дуже швидко злітають зі схилів, пришвидшуючи стік річок у кілька разів. Таким чином паводок стає раптовим, загачене деревиною русло не в змозі втримати стільки води – і вода виливається там, де може знайти собі шлях.
Раніше у горах діяла мережа вузькоколійок, які успішно розібрали й продали на металобрухт ще у 90-х роках минулого століття. Також транспортували деревину жолобами, щоб не пошкодити ґрунт та лісову підстилку. Зараз ми спостерігаємо розгул важкої техніки у лісах і горах.
У Словаччині практикують рекультивацію трелювальних волоків на закритих лісосіках, щоб запобігти ерозії та затримати воду в лісі. У нас лісгоспи, які дуже залежать від прибутків, цієї корисної практики не помічають через те, що це вимагає додаткових витрат, – відзначає еколог.
За її словами, другим аспектом формування паводку внаслідок інтенсивних опадів є сам ліс. Він здатен акумулювати 100 мм опадів. Якщо опадів за певний період чи за раз випадає більше, то надлишок опиняється у річках. Однак якщо ліс у горах відсутній внаслідок масштабних суцільних санітарних рубок, він не здатен затримати й ці 100 мм опадів. Так сталося цими днями на Рахівщині, де над гірським хребтом Чорногора випав сильний дощ. Річки Лазещина, Лопушанка та Біла Тиса вийшли з берегів і наробили багато шкоди. Але, якщо подивитись на ліси, наприклад, над селом Лазещина чи над Ясіням, то їх там не знайдеш. Вздовж лісові масиви у водозборах Лопушанка та Лазещина вирубані суцільними рубками. Тому в практиках ведення лісового господарства в гірських умовах необхідні якісні зміни.
– По-перше, гірські схили не повинні залишатися без рослинного покриву, тому застосовуватись повинні лише вибіркові системи рубок. Це повинно стосуватись усіх видів рубок, зокрема і санітарних. Появу і поширення хвороб лісу потрібно виявляти і попереджати на ранніх стадіях, коли санітарно-оздоровчі заходи можна провести вибірково. Таким чином оптимізується структура лісу: ліси стануть різновіковими, а отже стійкішими до стихій – вітровалів, буреломів. По-друге, максимально забрати з лісу важку техніку і надавати перевагу повітряно-трелювальним способам. У місцях, де працює важка техніка, впровадити практику рекультивації трелювальних волоків. Так, це все дороговартісні заходи. Охорона природи є не дешевою. Але неповага до природи завжди коштує значно дорожче, – наголошує Оксана Станкевич-Волосянчук.
ПОТРІБНІ КАРТИ РИЗИКУ ПАВОДКІВ Й УСВІДОМЛЕННЯ, ЩО ЖИВЕМО В ЗОНІ ПОСТІЙНОГО РИЗИКУ
– Паводки завжди є непередбачуваними, бо формуються в результаті інтенсивних опадів. Закарпаття – це гірський регіон, де опадів завжди багато. Більше того – кліматологи кажуть, що внаслідок змін клімату в Карпатах стане іще більше води, причому опади все частіше випадатимуть раптово й у великій кількості, таким чином паводки та тривалі засухи у нашому регіоні стануть звичними, – каже Оксана Станкевич-Волосянчук. – Тому кожен мешканець регіону – від пересічного громадянина до представника влади – має розуміти, що ми живемо у зоні підвищеного паводкового ризику. І те, як ми живемо і як плануємо своє життя, прямо впливає на безпеку нашого середовища проживання.
Що це означає і як це відображено сьогодні у законодавстві країни? Якщо говорити про рівень громад, то в цьому контексті важливо, щоб люди не селились у заплаві річок, не вели там інтенсивне сільське господарство (парники, посіви), бо будуть збитки. Щоб тримали в чистоті річки та береги річок – припинили згубну практику добування піщано-гравійної суміші, що дуже сильно порушує стійкість дна річки. Найбільше, що можна робити у заплаві – це заготовляти сіно або випасати худобу. У нас же практично усі випадки масштабних підтоплень пов’язані з житлом та господарюванням у заплаві та у руслі. При цьому матеріальну вигоду від такого господарювання має певне коло людей. Усіх все влаштовує, поки не приходить велика вода.
За словами Оксани Станкевич-Волосянчук, відповідно до Угоди про асоціацію України з ЄС, сьогодні розробляється План управління ризиками затоплення для окремих територій у межах району басейну річки Дунай на 2023-2030 роки, а також здійснено попередню Оцінку ризику затоплення району басейну річки Дунай, до котрого належить басейн р. Тиса (паводок у Ясінях стосується басейну Тиси – ред.). Окрім цих документів, кожен населений пункт повинен мати карти загроз затоплення для басейнів річок та карти ризиків затоплення для населених пунктів. Сьогодні такі карти розробляються Басейновим управлінням річки Тиса для басейну ріки Уж та міста Ужгорода в рамках українського-словацького транскордонного проєкту “Спільні заходи з попередження природних катастроф у транскордонному басейні р. Уж” (FloodUZH) в рамках програми транскордонного співробітництва HUSKROUA ENPI 2014-2020. На цих картах будуть чітко позначені зони затоплення під час паводку на усій протяжності української частини Ужа, а також оцінені ризики затоплення будинків у межах міста Ужгорода. Ці карти є дуже важливими для населених пунктів і базовими для розробки генпланів та іншої містобудівної документації. На них чітко буде видно, що виділення земельної ділянки у зоні затоплення під забудову будь-якого призначення рівнозначне смертельній авантюрі для забудовника. Тому і регіональна, й місцева влада повинна бути в першу чергу зацікавленою у розробці таких карт для басейнів річок Тиса, Боржава, Латориця, Теребля та Тересва і виділяти на це кошти.
Це прямо стосується страхування житла та нерухомості від стихійних лих. Адже воно стане можливим тоді, коли наявними будуть карти ризиків затоплення населених пунктів. Ці ризики будуть оцінені страховими компаніями і власники такого житла зможуть застрахувати своє житло. Думаю, що така страховка коштуватиме недешево, додає Оксана Станкевич-Волосянчук.
ГУБЕРНАТОР: КРИТИЧНІ СЛУЖБИ ЗРЕАГУВАЛИ МАКСИМАЛЬНО ОПЕРАТИВНО, А МІСЦЕВІ ЛЮДИ ДОСІ НЕ ОГОВТАЛИСЯ ВІД СИТУАЦІЇ
– Я провів на Рахівщині три дні після паводку, бачив на власні очі наслідки, розмовляв із людьми. Першоджерело трагедії – інтенсивні опади, місцеві потоки фізично не могли пропустити таку кількість води, – каже голова Закарпатської ОДА Анатолій Полосков. – Я особисто говорив у кожній хаті з людьми: ті, кому 94 роки, кажуть, що на їхній пам’яті тут ніколи не траплялося нічого подібного, у таких масштабах. Так, більшість будинків, які постраждали від паводку, зведені дуже близько до води. Людей заспокоювало те, що вони – на рівні 2 метрів вище від води і вона не може піднятися так високо. Але ось ми бачили, що це сталося. Люди втратили дуже багато майна.
З боку обласної влади можу сказати, що про культуру страхування від стихії на Закарпатті, особливо у населених пунктах біля річок, треба говорити, і треба залучати до неї громадян. Хоча тут дуже багато нюансів: мені доповіли, що будівлі, які знаходяться ближче за 25 метрів до гірської річки, страхові компанії не страхують. На жаль, зараз у Ясінянській громаді майже ніхто із тих, хто постраждав від паводку, не був застрахований – і мова не тільки про будинки, навіть автівки та майно не застраховані. Люди мають лише обов’язкову громадянську страховку, а полісів типу КАСКО майже ні в кого нема. Ми так виховані, що живемо в переконанні, що з нами нічого такого не трапиться – то навіщо це? Сучасні умови життя в нашому регіоні показують, що ці принципи треба міняти.
Навіть по кількох днях після стихії у людей нерозуміння ситуації – як діяти далі? На відміну від критичних служб, які спрацювали максимально оперативно та ефективно (рятувальники з лісівниками впродовж доби розчистили село та відновили проїзд, “Закарпаттяобленерго” так само оперативно вирішило питання із електропостачанням). Ми на Закарпатті можемо пишатися, що маємо таких спеціалістів! – додає Полосков.
Тобто, закарпатські рятувальники, лісівники та енергетики привчені реагувати на надзвичайні ситуації – відреагували оперативно і швидко. Виглядає, що решті населенню також треба брати приклад і жити за принципом “завжди готовий”.
ОБЛАСНА ДЕПУТАТКА З РАХІВЩИНИ: Я Б НЕ ВИПЛАЧУВАЛА “ПАВОДКОВИХ” ЛЮДЯМ, ЩО НЕ МАЮТЬ ДОКУМЕНТІВ НА БУДИНКИ
– Ми на Рахівщині справді звичні до паводків, місцеві жителі знають, що за лічені години потічок, в якому води жабі по коліна, може перетворитися і перетворити все довкола себе на жахіття, – каже депутатка Закарпатської обласної ради з Рахівщини Ірина Мацепура. – Крім цього знання, ми маємо на руках два висновки держкомісії по попередніх паводках, які завдали значних збитків на Рахівщині – у 2001-му та 1998 році, вони досить детально розібрали причини паводків, це цілий комплекс проблем – й інтенсивні опади, і ліс, і берегоукріплення, й забудова заплав. За період, коли Балога був головою МНС і діяла програма “Тиса”, за нею укріплювали береги річки, але потім державне фінансування програми призупинили. Зараз відсутність протипаводкових структур знову починає даватися взнаки.
Щодо лісу: коли випадає така кількість опадів, як зараз у Ясінях, навіть якби ліс там ріс у 5 ярусів, він би не затримав цієї води. Інший нюанс: за одним із останніх нововведень у лісовому господарстві закон про ОВД дозволяє проводити рубку тільки на площах до 1 га. Відтак, у лісі стало в рази більше волоків, бо якщо раніше рубали 3 га суцільно і тягли одним волоком, то зараз це роблять у різних місцях і тягнуть різними волоками. Під час таких злив ці волоки спрацьовують як водопроводи: по них несеться з гір вода вниз. Тобто, таких водопроводів униз стало в рази більше!
Наступний момент – забудова заплавних територій.
Гірський потік може бути крайньо маловодний, може навіть більшість року стояти пересохлим узагалі. Але його призначення: пропускати воду з гір до великої річки, і тому на шляху цієї води не має нічого бути. Інакше матимемо ось такий результат. Тиса під час паводку несе 300 тонн води в секунду – її ніщо не може стримати, воді просто треба дати зійти вниз, тоді не буде таких руйнацій.
Ну, але у нас на Рахівщині через малоземелля люди будуються просто біля річок, на дамбі люди складують дрова та сіно (зараз по річці пливли та утворювали корки саме ці дрова й відходи – заготовлені людьми на зиму), будують містки та перелази. В критичній ситуації це все обертається проти людей. Тобто, правил дотримання водоохоронної зони ніхто не відміняв.
Ну, і страхування – це болюча тема для горян. Я була в комісії соціального захисту облради минулого скликання, щоразу під час паводків виникало питання, що у частини людей взагалі будинки не мають документів – не те щоб страхівки! Так, у нас мало землі, але це не дає підстави так будуватися, а потім у разі біди вимагати від держави відшкодування. Це жорстко, і знаю, що мені закидатимуть, але – я б не давала “паводкових грошей” зараз тим постраждалим, у яких немає документів на будинки. Але в нас у державі людей прийнято жаліти. І завжди виходить так, що в таких випадках держава мусить шукати гроші. А мали би шукати страхові компанії, як у всьому світі. Я живу в Бичкові біля потічка, і страхуюся щороку, мені це виходить у 1200 гривень. Це пакетна послуга, до якої входить захист житла від паводку, блискавки, зламу тощо, – каже Ірина Мацепура.
Виходить не так вже й дорого, таку суму на грибах чи ягодах у сезон можна заробити за день. Звісно, у горян є на що ці гроші витратити в умовах перманентного безробіття. Але в таких ситуації воно себе справді виправдовує.
ЮРИСТ: У ГІРСЬКИХ РАЙОНАХ СТРАХУВАННЯ ЖИТЛА МУСИТЬ БУТИ ОБОВ’ЯЗКОВИМ, ЯК “АВТОЦИВІЛКА”
– На Закарпатті жителям населених пунктів біля гірських річок варто страхуватися, особливо, коли це – єдине твоє житло. Треба розуміти: якщо ти враз утратиш усе, що тяжко будував упродовж життя, буде дуже важко відновитися. Тим більше, якщо мова йде про людей старшого віку, котрі уже не зможуть їздити на заробітки і вкладати в будівництво хати. Тому страхування житла є дуже актуальним, наголошує юристка Галина Глагола. – Страхування майна (у нашому випадку, будинку) як правило рухається від суми, яку ти бажаєш отримати у випадку настання стихійного явища – це зливи, удари грому та блискавки, зсуви тощо. Підставою для отримання відшкодування є різні довідки, що підтверджують шкоду, завдану стихією. Крім того, страхується також і майно всередині (побутова техніка, меблі, речі) яке може постраждати під час стихійного лиха. Цікаво, що страхова виплата покриває витрати на демонтаж пошкодженого будинку під час паводку чи вивіз сміття та його утилізацію.
Як правило, франшизи для такого виду страхування малі, це не якісь захмарні суми, страхові платежі складають, як правило, 4% від суми. Буває так, що страхові компанії виплачують гроші внаслідок настання страхової ситуації, а власник полісу продовжує іще платити по договору. Наприклад, при визначеній сумі (мінімально) у 5 тисяч гривень – страховий платіж складає 70 грн. На ринку в Україні є достатньо компаній, котрі працюють у царині страхування житла.
На що треба звернути увагу громадянам – це порядок відшкодування: договір треба вивчити, щоб там не було прописано додаткових довідок, які доведеться збирати, дуже коротких термінів подачі цих довідок або особливостей повідомлення про страховий випадок.
Я б хотіла наголосити, що у нас на Закарпатті в регіонах, які мають ризик паводків, таке страхування житла має бути обов’язковим. Це можна прийняти на рівні закону чи на рівні розпорядження місцевої влади. Тим більше, якщо мова йде про відновлене державним коштом житло після паводку – власник мусить його застрахувати від повторного випадку. Це як “автоцивілка”: хочеш-не-хочеш, але мінімальну страхівку мусиш оформляти.
Тетяна Когутич, Ужгород
Фото з відкритих джерел
