Автор: Василь Горват
Це ре
льєфне й важке для вимовляння слово довелося почути зовсім недавно в одній передачі для туристів, де їм запропонували стати на деякий час бьордвотчерами. Порівняно недавно однойменна група з’явилася і в соцмережах. Виявляється, це заняття досить популярне у світі, й починає ставати популярним в Україні і на Закарпатті, зокрема. У нашому краї пощастило познайомитися зі справжнім фахівцем тої сфери, яку опановують зазвичай численні аматори. Звати співрозмовницю Оксана Станкевич-Волосянчук. А далі переходимо до розмови, з якої дізнаємося і про саму пані пані Оксану, і про зміст того самого дивовижного слова.
ТОМУ ЩО ПТАХИ ЗАВОРОЖУЮТЬ СПОСТЕРІГАЧА
Будь ласка, розкажіть, про бьодвотчинг – його суть, історію, масштаби
Бьордвотчінг як гоббі, навіть, як певного роду популярний рух серед дорослих людей, які є кваліфікованими орнітологами-аматорами, зародився і набув свого розвитку на початку ХХ ст. Цьому посприяла різна натуралістична література, зокрема книжка британського орнітолога та письменника Едмунда Селуса «Спостереження за птахами» (Bird Watching). Ця книжка стала втіленням кардинально іншого розуміння того, що означає бути натуралістом. Впродовж століть натуралісти збирали колекції яєць, опудал тварин, жуків тощо, вилучаючи їх з природи. Едмунд Селус був противником полювання на птахів та збору яєць заради створення музейних експонатів. Він пропагував вивчення птахів через спостереження за ними, за їхніми звичками, харчовими вподобаннями, шлюбними іграми. «Колекціонувати» можна свої спостереження, враження чи фотографії побачених птахів. Польові визначники птахів з малюнками художника-анімаліста із США Роджера Торі Петерсона перетворила бьордвотчінг на популярне заняття в усій Європі та США. Сьогодні в будь-якій пристойній книгарні в країнах ЄС чи у США, Канаді можна обрати й купити собі будь-який визначник птахів. Зараз їх видають на основі якісних фотографій з описами характерних рис, за якими можна відрізнити один вид птаха від іншого, смаку від самця чи молодого птаха. Тому не дивно, що у цих країнах дуже багато кваліфікованих бьордвотчерів, які чудово знають птахів, розпізнають їх і у польоті та за співом.
В Україні бьордвотчінг є новим явищем. Поки-що цим захоплюються одиниці. В Україні дуже бракує україномовних ресурсів для самостійних студій визначення птахів. Наразі бьордвотчінг у нас в країні активно розвиває Західноукраїнське орнітологічне товариство (ЗУОТ), членом якого я також є ще з 90-х років. У 2017 році ЗУОТ розпочало перші в Україні курси з визначення птахів у природі. Навчання проводиться за підтримки Nord University на базі навчального веб-сайту http://www.birdid.no/, який доступний українською мовою та вкінці оцінюється онлайн екзаменами.
Координатор проекту BirdID Ukraine професійний орнітолог зі Львова Ганна Кузьо.
Чому цим захоплюються тисячі людей? Людина просто спостерігає, як пташка летить, клює щось на дереві, озирається і задля цього чомусь витрачають час, купляють дорогий фотоапарат… Чому? Де там той наркотик?
Птахи – найпомітніші, наймобільніші та найяскравіші представники тваринного світу. Вони не викликають підсвідомого страху чи гидливості, як, наприклад, павуки, плазуни чи деякі земноводні та гризуни; їхнє існування не оповите різноманітними мітами, як кажани. Люди не бояться птахів. Водночас, багато птахів живе поряд з нами і за ними легко спостерігати. Серед птахів фауни наших широт є багато надзвичайно гарних та яскравих видів, як рибалочка голубий, одуд чи бджолоїдка. Вони заворожують спостерігача. Так само серед птахів чимало видів, які вражають вищою нервовою діяльність, яка зумовлює їхню поведінку, здатність навчатись. Наприклад, це воронові види птахів. Можна з цікавістю спостерігати, як грак тестує різні способи, щоб розколоти горіх. Або за сойкою, яка здійснює різні імітаційні рухи, щоб заплутати й приховати від тих, хто за нею спостерігає, де вона заховала жолудь.
Який у вас досвід бьордвотчингу? Хто вас залучив до цієї справи?
Я професійний орнітолог, вивчаю птахів зі студентських часів. Навчалася в Ужгородському державному університеті, наукову ступінь кандидата біологічних наук мені було присвоєно вченою радою Чернівецького національного університету ім. В. Стефаника. Науковим керівником моєї дисертації був відомий орнітолог, нині покійний – Луговой Олексій Євгенович. Мій науковий інтерес полягає у вивченні угруповань птахів відповідних біотопів та адаптаційних змін в структурі цих угруповань в залежності від різних впливів, передусім антропогенних. Це екологія. Але я, як і всі бьрдвотчери, також «колекціоную» різноманіття видів птахів – намагаюсь побачити у природі види, які є рідкісними для Закарпаття, або взагалі не живуть у наших широтах.
Як відбувається сам процес – ви берете з собою спорядження, орієнтуєтеся на певні види птахів, як довго може відбуватися пошук і спостереження.
Я не є «шаленим» бьордвотчером, готовим зірватись у подорож за совою білою заради поповнення «колекції». Більшість моїх спостережень пов’язані з моїми науковими дослідженнями. В останні 5 років я досліджую долини річок та водно-болотні біотопи. На польові виїзди я беру з собою біноклі, смартфон з увімкненою геолокацією, за допомогою якої потрібні мені фотознімки мають прив’язку до Гуглмапи. Іноді беру з собою фотоапарат з телеоб’єктивом. Обов’язково блокнот і ручка в тактичній сумці на паску. Дослідження тривають 2-3 годин відповідно до методики. Коли іду спеціально для бьордвотчінгу, обов’язково беру з собою фотоапарат з телеоб’єктивом. Тоді можу бути на локації і 4 години. Але звертаю увагу на птахів і під час звичайних прогулянок в лісі чи на луці – завжди можна натрапити на рідкісний вид птаха. До речі, такі знахідки мають також наукову цінність. Недаремно у західних країнах бьордвотчерів залучають до складання атласів гніздових птахів, вивчення міграції птахів та інших суто наукових досліджень.
Розкажіть про найбільш цікаві випадки.
Цікавими є зустрічі з екзотичними видами птахів, як от з колібрі у штаті Айдаго у США. тоді це було дуже несподівано, неочікувано. Я, навіть, не встигла роздивитись цю пташку. Іншим дуже цікавим випадком стало водосховище Сальва біля Виноградова. Там у літній період трапляються майже усі види родини чаплевих України: сіра, руда, жовта, яка є червонокнижним видом, чепура велика та чепура мала, квак, бучайчик. Взагалі це водосховище, через високе різноманіття водно-болотних видів птахів, заслуговує на статус орнітологічного заказника. Ще дуже цікавою виявилась знахідка місця гніздування дятла білоспинного, який є рідкісним червонокнижним видом, поблизу людського житла. Взагалі вважається, що цей вид трапляється лише десь глибоко у лісі зі старовіковими дуплявими деревами.
Що ви дізналися про характер, «розум» птахів, про якісь відкриття у їх житті. Може щось здивувало.
Так, птахи можуть дивувати і загадувати загадки. Цього поки-що не трапилась особисто зі мною, але справді, чим більше ми дізнаємось про птахів, тим більше може здаватись, що ми про них нічого не знаємо. Наприклад, мене вразила нещодавня доповідь мого львівського колеги Андрія Бокотея, який разом з командою більше десятка років вивчає лелеку чорного за допомогою фотопасток. Саме цей метод дозволив зазирнути у шпарину лаштунків лелечого приватного життя й зробити одразу кілька відкриттів. Наприклад, одна пара може мати кілька гнізд, тож кількість гнізд аж ніяк не свідчить про кількість пар. До сьогодні ми мали завищені дані про чисельність лелеки чорного в Україні і зараз ця цифра відкоригована. Також стало відомо, що в сухий рік, коли недостатня кормова база для цього виду, пара навіть не приступає до розмноження. Це також суттєвий ризик для виду. І на останок: лелеки старанно захищають свої гнізда від непроханих гостей. Однак фотопастки неодноразово фіксували у гнізді лелек, окрім господарів, ще одну чи дві особини. Господарі з ними не билися, не виказували незадоволення чи занепокоєння. Вони ґречно кланялися один одному, як це прийнято вітатись у лелек. Хто ці особини? Дорослі діти? Брати? Сестри? Чому вони прилітають у «чуже» гніздо? Це поки-що загадка.
Хто складає вам компанію, чи ви ходите самі.
Переважно я ходжу сама, але останнім часом часто беру з собою своїх синів. Старший вже досить добре визначає птахів, навіть за голосом. Дітям подобається впізнавати птахів, особливо люблять знайомитись з новими для себе видами.
Де ви встигли побувати як бьордвочер?
Мені у цьому сенсі повезло. Я мала можливість бачити і фотографувати птахів Північної Америки, американського побережжя Тихого та Атлантичного океанів. Там, під час спеціальних виїздів, мені пощастило бачити пеліканів бурих, квака зеленого, різноманіття видів родини мартинових, серед яких особливо екзотичним був водоріз.
Цікавими для бьордвотчерів є лагуни Адріатичного моря. Саме тут мені пощастило побачити та сфотографувати різноманіття куликів, які в Україні є червонокнижними, пелікана кучерявого, фламінго рожевого, крячка малого, баклана малого, коровайку, дерихвоста лучного, пісочника морського. Це все досить рідкісні види в Україні, більшість – червонокнижні. Цього року ми з сім’єю планували знову навідатись в лагуни Албанії, а також зупинитись на кілька днів в Чорногорії на Скадарському озері, яке славиться різноманіття птахів. Але через пандемію залишимось дома.
Скільки видів птахів на Закарпатті, яке взагалі «поголів’я?
Вважається, що орнітофауна області налічує 233 види птахів. Ця цифра може коливатись, як в один, так і в другий бік. Є види, які вже понад півстоліття тут ніхто не бачив, наприклад, стінолаз. В свою чергу на територію області проникають інвазійні види, добре пристосовані до антропогенних змін, голових освоїти нове середовище проживання. Те саме і з чисельністю. Це найважчий показник для оцінювання. Особливо коли мова йде про масові види, як горобець хатній, голуб сизий. Навіть оцінка рідкісних видів може бути неточною, як я вже розповідала на прикладі лелеки чорного. Насправді орнітофауна Закарпаття є дещо недовивченою. Через брак фахівців. Професійних орнітологів одиниці, аматорів також. Разом порахувати забагато буде пальців обидвох рук. Нам дуже потрібно розвивати бьордвотчінг. Як це є у країнах Західної Європи, де аматорами якісно обстежено кожен гектар.
Як впливає на життя птахів «людський фактор»? Які птахи уникають цивілізації, які пристосовуються?
Птахи і «людський фактор» – це окрема тема. До речі, одна з моїх любимих. Тут можна багато говорити про види з великою пристосовуваністю до умов існування, які заселяють найбільш трансформовані біотопи та набувають високої чисельності. Часто такі види, з’явившись у нас не так давно в результаті розширення свого ареалу, витісняють своїх родичів, які є автентичними для нашої місцевості видами. Чисельність місцевих видів скорочується, а види-чужинці займають їхній простір. Наприклад, таке відбувається з горихвісткою чорною, видом, який у природі живе у кам’янистих гірських ландшафтах. В умовах урбанізації вона чудово почуває себе поряд з людським житлом і витісняє місцевий вид горихвістку звичайну, яку зараз побачити за щастя. Те саме відбулось з горлицею звичайною, яку витіснила горлиця садова. Зараз горлиця звичайна живе переважно у лісах, а садова винятково в умовах населених пунктів. У природі її немає. Саме тому важливо залишати значні простори нашої природи у незайманому стані. Будь-яка трансформація гірських річок, хребтів, природних лісових масивів, заплавних луків, призведе до втрати середовища існування цілого ряду видів птахів, які не можуть жити в інших умовах. Саме ці види є зникаючими та рідкісними, саме вони потребують охорони й особливого ставлення. Важливе не так фізична охорона, як охорона середовища їхнього існування.
