Невдовзі вершини Закарпаття можуть забудувати вітряками. Вже на етапі дослідження вітру компанії, які отримали дозвіл від місцевих громад на встановлення метрологічних щогл, проклали через заказник дорогу, пошкодили там дерева і чорничники на полонинах.
Природоохоронці закликають не будувати вітропарки на високогір’ї. Їхній головний аргумент – українські Карпати не придатні для таких масштабних конструкцій. Натомість, ані закарпатська влада, ані інвестори до компромісів не готові і просувають проєкти, порушуючи, насамперед, природоохоронне законодавство.
Ми дослідили цю непросту історію і з’ясовували, чи дійсно користь від енергії з вітру переважає над шкодою для природи, яку несе у собі будівництво вітропарків на гірських хребтах Карпат? А також хто стоїть за будівництвом, яке ще не розпочавшись, встигло завдати збитків довкіллю на мільйони гривень?
Крім того, поспілкувались з експертами, що працюють у сферах розвитку та охорони довкілля у вітроенергетичних проєктах. Їхні зауваження можуть сприяти налагодженню діалогу, якого на сьогодні немає.
Про все це читайте у тексті нижче.
До 100-метрових щогл через мертві дерева
Вододільний хребет – популярний серед туристів. Зокрема через маршрут до його вершини – гори Пікуй, що на межі Закарпатської і Львівської областей. Це внутрішня смуга транскордонного гірського регіону Бещади, по вершині якого проходить важливий карпатський вододіл. Тут свій початок беруть річки Уж, Сян, Латориця, Стрий, Ріка.
Практично уся територія навколо Вододільного хребта – це заказники з рідкісними червонокнижними рослинами і тваринами: Либохорівський, Пікуй, Привододільний.
І саме тут одне з кількох місць на Закарпатті, що розглядається як потенційне для будівництва майбутніх вітропарків.
Весною 2023 року Державна екологічна інспекція у Закарпатській області і екоактивісти зафіксували пошкодження природи на тутешніх полонинах, завдані транспортуванням та встановленням щогли для вимірювання швидкості вітру. Авторка цього тексту на власні очі бачила вивернуті дерева та чорничники влітку.
Щоб вивезти дослідне обладнання на хребет, у заказнику місцевого значення «Привододільний», що у межах філії «Свалявське лісове господарство ДП «Ліси України», проклали дорогу. Також для цього дорогу проклали по високогір’ю хребта – там, де раніше була лише вузька туристична стежка маркованого маршруту.
Екоактивістка Наталія Вишневська кілька років тому оселилась у селі Щербовець Жденіївської громади. Майже одразу вона стала свідком, як «Укргазвидобування» з порушеннями законодавства розпочало газорозвідувальні роботи на схилах Вододільного хребта. Це спонукало Наталію заснувати громадську ініціативу «Save Пікуй», яка зараз виступає за збереження природи і чистого довкілля у громаді.
Наталія емоційно розповідає, як уперше побачила прокладену через заказник і полонини дорогу: «Це виглядало дуже сумно: бачити вивернуті з коренем стовбури зрубаних буків, понівечену важкою технікою туристичну стежку. Особливо було гірко дивитися на понищені трави: альпійську та субальпійську рослинність. Шматки землі з цими рослинами, з усипаними ягодами яфинниками (місцева назва чорничників), виглядали наче переорані глибокими траншеями».
З відповідей місцевих рад, які надійшли на наші запити, відомо, що 2022-23 років вони надавали дозволи на розміщення 100-метрових метрологічних щогл ТОВ «УК «Вітропарки України».
Як з’ясувалося, що до цієї компанії причетні народний депутат з Краматорська Максим Єфімов та Едуард Мкртчан – син Олега Мкртчана, засудженого російським судом у справі за шахрайство у особливо великих розмірах колишнього генерального директора Корпорації «Індустріальний союз Донбасу».
Розміщувати щогли «УК «Вітропарки України» на Вододільному хребті дозволила Жденіївська селищна рада.
Вітер перспектив та ризиків
Чому вітряки з’являються в Карпатах? Після повномасштабного російського вторгнення та окупації сходу і півдня України, частина компаній зупинили роботу своїх вітроелектростанцій. За даними Української вітроенергетичної асоціації, станом на кінець грудня 2022 року були зупинені близько 1 317 МВт вітроенергетичних потужностей, що становить майже 75% від 1 755 МВт усіх потужностей галузі на кінець минулого року.
Переважна частина зупинених ВЕС розташована на окупованих територіях Херсонської та Запорізької областей, інші – на Донеччині та Луганщині. Через обстріли зазнали пошкоджень 10 вітротурбін, з яких дві згоріли через влучення ракет у генератори. ВЕУ також повідомляє, що через війну зупинилось будівництво 11-ти проєктів наземних вітропарків.
Голова Української вітроенергетичної асоціації Андрій Конеченков позитивно оцінює можливості для розвитку вітроенергетики в країні навіть під час війни. Були запущені три нових вітроелектростанції та будують завод з виробництва вітротурбін, який вирішить питання їхнього дефіциту тепер: через ризики війни іноземні компанії-виробники відмовляються транспортувати і монтувати вітротурбіни у південних областях.
«За період війни у нас були побудовані дві вітроелектростанції – це Тилігульська вітроелектростанція (Миколаївська область – ред.) на 114 МВт, яка працює з сучасними вітротурбінами потужністю 6 МВт кожна. Ці турбіни завезли до початку війни.Тепер завезти турбіни у Миколаївську і Одеську області дуже складно.
Добудували другу чергу Дністровської вітроелектростанції у Одеській області на 60 МВт, при загальній встановленій потужності 100 МВт. ЇЇ ввели в експлуатацію наприкінці першого кварталу цього року.
Тепер добудовується третя вітроелектростанція на 54,6 МВт – це Сколівська вітростанція у Львівській області. Сюди турбіни завозились протягом війни. Німецька компанія Nordex погодилася під ризики, які брали на себе власники вітроелектростанції, їх завести і змонтувати.
Під Ужгородом (у Перечині, Ужгородського району – ред.) закінчується будівництво заводу «Френдлі Вінд Технолоджі». Цей завод, який частково був перевезений з Краматорська, надаватиме вітротурбіни для «Вітропарків України», які планують будувати вітроелектростанції у Закарпатській області. Тому що перспектива розвитку вітроенергетики України, у першу чергу, буде залежати чи будемо ми виробляти вітротурбіни в Україні», – коментує поточну ситуацію у вітчизняній вітроенергетиці голова ВЕУ Андрій Конеченков.
За словами Андрія Конеченкова, на сьогодні у південних областях України закінчення війни очікують проєкти на біля 6,5 ГВт встановленої потужності, які готові на 30% і зупинились, насамперед, через складнощі транспортування вітротурбін.
Національний план дій з розвитку відновлюваної енергетики на період до 2030 року прогнозує зростання потужності у секторі вітроенергетики на 3,7 ГВт – до рівня 5,4 ГВт у 2030 році. Інститут відновлюваної енергетики НАН України оцінює потенціал потужності вітроелектростанцій в понад 680 ГВт, більше третина з яких – 250 ГВт – це потенціал офшорних ВЕС.
Проте без деокупації українських територій досягти цих цілей неможливо. За дослідженнями Світового банку, найбільш перспективні місця для розвитку вітрової генерації в Україні – у степовій зоні та на мілководді акваторій Азовського і Чорного морів, Дніпровського каскаду і Дністровських водосховищ, затоки Сиваш. Нині ці території частково окуповані, частково стали лінією фронту чи зонами постійних обстрілів.
Компенсувати втрачене і нарости нові потужності вирішили за рахунок будівництва вітряків у Карпатах.
Українські Карпати і вітряки
Інвестори, які заходять у закарпатські громади з проєктами генерації електроенергії з ВДЕ, люблять порівнювати українські Карпати з горами Європи. Найчастіше згадують вітряки в Альпах, Піренеях, у Балканських горах чи в Румунії.
Однак, вони мовчать про кількість вітротурбін у вітропарках, які наводять за приклад.
Наприклад, найвища вітроелектростанція у Європі – Windpark Gries, що розташована в Альпах, у швейцарському кантоні Вале, на висоті біля 2,5 км, має чотири вітротурбіни загальною потужністю 9,3 МВт. Альпійський вітропарк Gotthard-Windpark у кантоні Тічино – п’ять вітряків на висоті біля 2,2 км, потужністю 11,75 МВт.
Одна з найбільших ВЕС у Альпах – це Tauernwindpark у землі Штирія на південному сході Австрії. 10 вітротурбін стоять на висоті 1900 м. До 2010 року це був найвисокогірніший вітропарк у Європі.
У Румунії – країні з одним із найвищих вітровим потенціалом у Європі, понад 60% території якої займають гори і височини, – лише один гірський вітропарк. П’ять вітряків стоять у горах Біхор поблизу піку Кукурбета (1849 м). У 2022 році стало відомо, що існуючу ВЕС розширять ще на чотири вітротурбіни.
Також інвестори або замовчують, або не враховують, що геологічна будова гір, які вони приводять у приклад, – зовсім інша. Велике значення має те, що ті ж Альпи чи Західні Румунські гори (гори Біхор) – це стійкі до руйнувань та ерозії граніти і кристалічні метаморфічна породи. Східні Карпати, до яких відносяться усі Українські Карпати, – переважно менш міцні і нестійкі фліш та ущільнена глина.
Мар’яна Теслович, екологиня групи компаній «Еко-Оптіма», якій належать ВЕСи «Старий Самбір-1» і «Старий Самбір-2» на низькогір’ях в українських Карпатах у Львівській області, впевнена, що ми не можемо користуватись методом аналогій і повинні розглядати проєкт кожної ВЕС індивідуально: «Кожна територія має свої особливості геологічної будови та рельєфу. Якщо брати наші Карпати, то це Східні Карпати, які складаються з карпатського флішу, – це перешарування аргілітів, алевролітів, пісковиків, ущільнені глинисті породи. Як вони будуть реагувати на інтенсивний рух важкої техніки, на інтенсифікацію нетипового навантаження, складно передбачити і спрогнозувати».
Також екологиня зауважує: для того, щоб побудувати вітряки у Європі, треба витратити до 10-ти років на підготовку документації, з них до семи років на підготовку екологічної дозвільної документації. У тій же Румунії процедура, аналогічна до Оцінки впливу на довкілля в Україні, може тривати до кількох років залежно від масштабу проєкту.
«Кожен проєкт ми повинні розглядати окремо, а не ідеалізувати усе, що відбувається у Європі. Ми можемо переймати хороші, підходящі для нас практики», – каже Мар’яна Теслович.
«Невідомий» вітер
Сьогодні в Україні немає повних актуальних даних про вітровий потенціал, тобто немає вітрового атласу. Ці дослідження дали б чітке розуміння інвестору, де можна встановлювати вітроустановки, і допомогли б уникнути штучного конфлікту відновлюваної енергетики і природи.
У вітроенергетичній асоціації пояснюють, що інвестори не можуть спиратися на дані Гідрометеоцентру, і тому на самому початку проєктів будівництва нових ВЕС у потенційно перспективних місцях встановлюють щогли для вимірювання швидкості вітру.
«Ці дослідження тривають більше року. На їх підставі інвестор може прорахувати, яку турбіну підібрати, якого класу, як ці турбіни будуть працювати у різних умовах. Це обов’язковий етап в реалізації проєкту», – коментує голова ВЕУ Андрій Конеченков.
Екологиня Мар’яна Теслович наводить як приклад інформаційної взаємодії карту місць, придатних для будівництва вітряків у Болгарії.
«Інвестор бачить, де може планувати діяльність, а де ні. Це добре як для місцевих громад, де не завдається шкода для довкілля, так і для інвестора, який не витрачається на вимірювання вітрового потенціалу, який може потім не окупитися», – каже екологиня.
Три перші вітропарки
Першими вітропарками на Закарпатті, найімовірніше, будуть три вітроелектростанції у Нижньоворітській територіальній громаді – ВЕС «Нижні Ворота», ВЕС «Нижні Ворота-1» та ВЕС «Нижні Ворота-2». У лютому цього року компанії з орбіти вже згаданого нардепа Максима Єфімова розмістили у Єдиному реєстрі з Оцінки впливу на довкілля повідомлення про планову діяльність. Для ВЕС «Нижні Ворота-1» Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України вже видало позитивний висновок з ОВД. Будівництво цієї ВЕС вже розпочалось.
Професійна екологиня Оксана Станкевич-Волосянчук із ГО «Екосфера» аналізувала планову діяльність майбутніх вітроелектростанцій у Нижніх Воротах.
«Загалом цей проєкт можна розглядати як компроміс. Але я вважаю, що зразком будівництва вітрових станцій у Карпатах є ВЕС у Старому Самборі. Це середньогір’я, фактично над містом, у межах існуючої інфраструктури, на висоті 300-400 м. У Нижніх Воротах трошки інакше, там висота уже сягає 600-700 м. Але справа у тому, що самі Нижні Ворота стоять вище. Ця територія – гірські села, без розвиненої інфраструктури. Із тих 30-ти вітроустановок, які пропонував інвестор, десять дослідники відхилили.
Надалі бажано шукати місця нижче, ближче до населених пунктів. Де є вже розвинена інфраструктура і не захоплюватись гігантизмом. Зелені гірські хребти мали би бути заборонені для будівництва вітропарків, будівництво яких завдає шкоди дикій природі, – каже Оксана Станкевич-Волосянчук.
Науковиця хоч і називає ВЕС у Нижніх Воротах компромісом, все ж вважає, що перш, ніж будувати вітряки у Карпатах, варто дослідити вітри на низькогір’ях, над населеними пунктами: «Вітер, взагалі-то, є усюди. Просто його треба вимірювати і визначати, де для вітроустановок кращі місця. Це не гірські хребти, не високогір’я».
Поранені закарпатські полонини
Після побаченого на Вододільному хребті голова ГО «Save Пікуй» Наталія Вишневська зібрала докази того, що дорогу проклали через природно-заповідний фонд держлісгоспу без жодних дозволів і звернулась із заявою до Закарпатської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора.
Їй невідомо, чи відкрила прокуратура провадження: «На заяву відреагували відписками. Тобто, Офіс Генпрокурора переслав мою заяву до Закарпатської обласної прокуратури. Там порекомендували звернутися до Мукачівської окружної прокуратури. Складається враження, що правоохоронці не реагують на те, що ми бачили на Вододільному хребті.»
У Закарпатській обласній прокуратурі на наш запит інформують про досудове розслідування у двох кримінальних провадженнях за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 246 та ч. 1 ст. 239 КК України, які розпочали за фактами порушення вимог природоохоронного законодавства під час встановлення метеорологічної щогли на території Мукачівського району (на Вододільному хребті – ред.). «Наразі в одному із кримінальних проваджень призначена судова інженерно-екологічна експертиза, вона триває, тож очікуємо на її результати», – додала речниця обласної прокуратури Катерина Хижняк.
У прокуратурі відповіли, що «до органів прокуратури на Мукачівщині звернення щодо порушення на локаціях не надходили».
Шкоду, завдану природі прокладанням дороги у заказнику та полонинами хребта, фахівці Державної екологічної інспекції у Закарпатській області оцінюють у мільйони гривень. Держінспектори чотири рази виїжджали на Вододільний після звернення тамтешніх місцевих мешканців.
«Ми виявили, що довкіллю завдали великої шкоди. Проклали дорогу, на яку не було проєкту, пошкодили дерева і грунтовий покрив, – коментує перший заступник начальника Державної екологічної інспекції у Закарпатській області Михайло Банк. – Спочатку слідчі органи поліції нам направили матеріали, за якими ми нарахували 170 тисяч гривень збитків. Згодом, реагуючи на звернення громадян, повторно виїхали на місце (на Вододільний хребет – ред.), до огляду долучили і працівників поліції та прокуратури, і нарахували вже 2,4 мільйони гривень збитків. Також скерували матеріали у Держгеокадастр, щоб вони також порахували збитки».
Зі слів Михайла Банка, Держекоінспекція у Закарпатській області зверталася до ТОВ «УК «Вітропарки України» щодо відшкодування завданої довкіллю шкоди і якщо відшкодувань не буде, то далі екологи можуть звертатися до суду.
Де ще будуть щогли
Крім дозволу на розміщення 100-метрової метрологічної щогли від Жденіївської селищної ради, УК «Вітропарки України» протягом 2022-23 років отримала аналогічні дозволи від Костринської, Ставнинської, Тур’є-Реметівська та Нижньоворітської сільських рад на горі Лютянська Голиця у масиві Полонинський хребет, полонині Руні та низькогір’ї навколо села Нижні Ворота. Загалом на розміщення дев’яти щогл.
На момент прийняття рішення депутатами, земельні ділянки були сформовані лише у Тур’є-Реметівській громаді. Тому тут компанія отримала також дозвіл на розроблення технічної документації меж частини земельних ділянок на полонині Руна, де наразі проводять дослідження. Хоча, спочатку, тутешня громада вітрякам опиралася найбільше: ухвалити потрібне рішення від червня 2022 року вдалось лише у березні 2023-го.
На всіх згаданих гірських масивах Державна екологічна інспекція у Закарпатській області зафіксувала порубку дерев, зняття грунтового покриву та пошкодження чорничників. За усіма цими фактами поліція здійснюють досудове розслідування у трьох кримінальних провадженнях.
Новий «дім» для бізнесу Єфімова
Голова Закарпатськї ОВА Віктор Микита певен, що розвиток генерації з відновлюваних джерел у селах області зробить Закарпаття енергонезалежним і принесе громаді прибуток від продажу згенерованої вітропарками електроенергії. І переконує, що «Вітропарки України» відновлять знищену природу.
«Вони мають компенсувати витрати: якщо поставили дорогу до вітряка і знищили яфинник, мають за це заплатити. Має бути предметна домовленість між громадою та бізнесом. Щодо «Вітрових парків України», наскільки мені відомо, ця домовленість є», – заявляв Віктор Микита у своєму інтерв’ю «Укрінформу» у липні цього року.
Хто ж володіє ТОВ «УК «Вітропарки України»?
Згідно із даними аналітичної системи YouControl, ТОВ «УК «Вітропарки України» входить до бізнес-групи «Група братів Мкртчан» та пов’язана із бізнес-групою «Група Максима Єфімова». У компанії нардеп Максим Єфімов представлений кіпрською офшоркою «HC Windparks Ukraine Limited».
Директором кіпрської «HC Windparks Ukraine Limited» є Олег Автомонов – юрист компаній бізнес-групи «Індустріальний союз Донбасу» іншого народного депутата, Сергія Тарути. З нардепом Єфімовим Автомонова пов’язує ТОВ «ФВТ Сервіс».
Компанія «Вітропарки України», як і ряд інших, пов’язаних з вітровою енергетикою юридичних осіб Єфімова-Мкртчана, зареєстрована у закарпатському місті Перечин за однією адресою.
Серед перереєстрованих компаній один із їхніх найважливіших активів – ТОВ «Фурлендер Віндтехнолоджі», яке на сьогодні виробляє 14% з усіх потрібних українській вітроенергетиці вітротурбін. Нові потужності релокованого підприємства будують нині у Перечині.
Під цей завод створили ТОВ «Френдлі Вінд Технолоджі», яке у Мінекономіки позиціонують як власника тамтешнього індустріального парку. Одним із засновників і кінцевих бенефіціарів «Френдлі Вінд Технолоджі» є гендиректор ТОВ «УК «Вітропарки України» Владислав Єременко.
Владислав Єременко також засновник і бенефіціар ТОВ «Управляюча компанія індустріального парку «Френдлі Вінд Технолоджі», директором якого значиться ужгородська юристка із оточення нардепа Роберта Горвата Ярослава Рішко.
До серпня 2022 року, коли частина нардепів із забороненої проросійської політичної партії «Опозиційна платформа – За життя» перейшли до спеціально створеної депутатської групи «Відновлення України», яку очолює Єфімов, нардеп разом із Робертом Горватом входили до депутатської групи «Довіра».
У Єдиному реєстрі з Оцінки впливу на довкілля повідомлення про планову діяльність для будівництва трьох ВЕС у Нижніх Воротах розмістили ТОВ: «Вітряний парк Верховинський», «Вітряний парк Островський» та «Вітряний парк Щасливий». Усі вони теж входять до орбіти Максима Єфімова. Зокрема, через юриста-консультанта «УК «Вітропарки України» Дмитра Мандрикова та компанію «Ю-ЕС Вінд Енд Солар Україна».
Перед оприлюдненням цього матеріалу ми надіслали запит на особисту електронну адресу народному депутату Максиму Єфімову з питаннями, чи відомо йому про шкоду, завдану довкіллю його компаніями під час встановлення метрологічних щогл та про нараховані Держекоінспекцією у Закарпатській області 2,4 млн гривень збитків. На момент публікації розслідування відповідь від народного депутата не надходила.
Публікація підготовлена в рамках проєкту “Посилення громадянської журналістики в Україні”, який впроваджується ГО “Платформа прав людини” за фінансової підтримки United Nations Democracy Fund (UNDEF)
Олена Мудра для «Закарпаття онлайн».
