Спецпроєкт про ситуацію зі сміттям в області та практики управління відходами
Там, де гори, полонини, де стрімкі потоки й ріки, де смерічок ген розмай… там посеред природної карпатської краси, у туристичному гостинному Закарпатті вже багато років поспіль ситуація з управлінням відходами поволі, але впевнено набуває катастрофічних масштабів.
Сміття на берегах річок, обабіч доріг, у лісах і на гірських схилах. Переповнені сміттєзвалища і відсутність централізованого вивозу сміття в окремих гірських громадах…
Позбавлені можливості цивілізовано позбутися сміття, горяни нерідко виносять його до потічків, закопують на городах або спалюють. Історія для області давня, як світ. Всі все знають. Всі все бачать. Але щоразу, як у тому відомому мемі: люди бідкаються – влада розводить руками.
Про ситуацію зі сміттям в області станом на зараз і чому спорадичні волонтерські прибирання – не вихід. Про те, що необхідно робити вже нині, про нову обласну стратегію управління відходами і вже успішно втілені моделі на місцях – далі у матеріалі Varosh.
З проблемою сам на сам
Навесні минулого року у гірському селі Щербовець Жденіївської громади місцеві мешканці та волонтери, жахнувшись станом потічка, що протікає крізь село, оголосили акцію з прибирання водойми від сміття. Тоді за три дні з потічка зібрали 800 мішків – близько 7 тонн відходів.
Акцію провели й цього року, утім вони, каже організаторка Наталія Вишневська, не мають сталого пролонгованого ефекту, а лише просвітницьку мету. Й допоки в області не буде налагоджена нормальна система управління відходами – кардинально ситуацію не змінити.
Сама Наталія родом з Києва, у 2004 році придбала у Щербовці будинок. А у 2019-му, зважаючи на загрози для довкілля від людського ставлення – зареєструвала з однодумцями громадську організацію Save Пікуй.
Жінка розповідає: проблему з управлінням відходами у Жденіївській громаді спостерігає ось уже 20 років, відколи регулярно сюди навідується. А місцеві мешканці й понині вимушені давати собі раду зі сміттям самотужки: централізованого вивозу у громаді немає.
– У нашій громаді ця проблема не вважається першочерговою. Й ніякої відповідальності за засмічення ніхто з посадовців не несе. Централізований вивіз сміття, наприклад, на Мукачівське сміттєзвалище, коштуватиме близько 25 тисяч гривень. Для дотаційної громади це дуже дорого і вважається неефективним використанням коштів. Але найголовніше: навіть якщо ми організуємо вивіз сміття, його просто немає куди вивозити – на найближчих сміттєзвалищах його не хочуть приймати, – розповідає Наталія Вишневська.
До 85% сміттєзвалищ переповнені
За інформацією Департаменту екології Закарпатської ОВА, до 85% сміттєзвалищ в області – переповнені. Повну рекультивацію на них не проводили через обмежене фінансування, нестачу технічних рішень та відсутність альтернативних полігонів.
Наталія згадує, як після акції з прибирання потічка у Щербовці з наступним сортуванням зібраного сміття залишилося близько 50 мішків так званих «неконвенційних» відходів, які потребують вивезення на полігон.
– Ці мішки тривалий час лежали просто неба, бо їх не було куди діти. І ось що хочеш, те з ними й роби: хочеш – додому забирай, хочеш – облий бензином і спали. І багато хто з людей так робить. І як їм за це дорікати? Накопичилось у господарстві, до прикладу, 5 мішків – старе взуття, упаковки, які не можна переробити. І що з тим робити? Ми є фактично заручниками бездіяльності влади, яка не організувала за весь цей час ні сміттєпереробні заводи в області, ані влаштування нових нормальних цивілізованих і екологічно безпечних сміттєзвалищ, – вважає Наталія Вишневська.
Небезпека на берегах річок
Принагідно згадує свій невеличкий експеримент: накопичивши у господарстві сміття й розділивши його по фракціях, вона спробувала вивезти його на сміттєзвалище у Воловець. Каже: так роблять чимало свідомих селян – невеликими партіями і власним транспортом доправляють зібрані відходи туди, де їх ще приймають.
– Я придбала талон, необхідний для вивезення сміття на Воловецьке сміттєзвалище, за власні кошти винайняла авто. Але потрапивши на полігон, подумала, що краще б просто сміття спалила: такого жаху я раніше більше ніде не бачила. Переповнене сміттєзвалище на березі річки Віча, а з-під гниючих завалів течуть гудрони, потрапляючи в у річку. Це справжній екологічний злочин, бомба сповільненої дії.
Схожа ситуація склалася і довкола сміттєзвалища у Рахові, поблизу річки Тиса. Кілька років тому цей сміттєвий полігон став одним із «героїв» документального фільму угорського кінорежисера Димитрія Ляшука – «В ім’я Тиси».
Рахівське сміттєзвалище на березі Тиси, як і Воловецьке поблизу Вічи, є небезпечними для довкілля: сміття отруює воду, повітря і ґрунти, а під час паводків висока вода несе його течією. Тим більше, що й загалом організовувати сміттєзвалища поблизу річок заборонено законом.
За словами начальника Департаменту екологічних ресурсів Юрія Шпонтака, обидва випадки перебувають під моніторингом екологічної інспекції та водогосподарських служб.
Утім схоже, що поки лише моніторингом все й завершується: дієвих кроків щодо усунення проблеми досі не зроблено.
Яноші й Середнє: перероблення в очікуванні
Хоч трохи покращити ситуацію по області мав сміттєпереробний завод у Яношах на Берегівщині, який почали зводити кілька років тому. Проєкт втілили за підтримки ЄС та уряду Угорщини, його загальна вартість становила понад 8 млн євро.
Будівництво заводу завершилося влітку минулого року, але з того часу він так і не запрацював. Причина – технічні нюанси з підключенням до комунікацій та процедурні питання передачі на баланс, пояснив Юрій Шпонтак. Разом із тим, коли саме завод може бути введений в експлуатацію (за планом він має обслуговувати близько 200 тис. мешканців Берегівського району), посадовець не уточнив.
А поки сміттєпереробний завод у Яношах чекає свого часу, в Закарпатській ОВА заговорили про будівництво ще одного такого підприємства: на цей раз у селі Середнє Ужгородського району. Саме це, зокрема, передбачено новим Регіональним планом управління відходами до 2034 року.
Середнє обрано як локацію для будівництва заводу, позаяк тут зручно розташована територія, наявна інфраструктура та готова земельна ділянка, каже Юрій Шпонтак. Крім того, Середнє включено до перспективної моделі кластерного обслуговування Ужгородської агломерації.
Загалом же в області планується створення 4-5 кластерів, кожен із яких передбачає багатофункціональний об’єкт – сортувальний чи переробний – залежно від потреб регіону. Також заплановано облаштування перевантажувальних станцій для гірських регіонів.
Сміття як ресурс
Власне те, що Закарпаттю необхідні саме сміттєпереробні заводи, а не сміттєспалювальні, акцентує в розмові науковиця, екологиня Оксана Станкевич-Волосянчук. Це підтверджує і попередній план поводження з відходами в області, розроблений і затверджений ще у 2012-2013 роках. Впровадження сміттєспалювальних заводів – не лише економічно недоцільно, але й суперечить загальноєвропейським практикам.
– Закарпаття не є густонаселеною областю, і «нашого» сміття просто не вистачило б, аби завод працював. Довелося б завозити його з інших регіонів. Сьогодні у світі дедалі більше країн відмовляються від сміттєспалювання відповідно до так званого зеленого курсу. Перевага надається стратегії максимальної переробки відходів за моделлю Zero Waste, – каже Оксана Станкевич-Волосянчук.
В основу моделі закладено принципи циркулярної економіки: коли відходи розглядаються не як сміття, а як ресурс, який має максимально повертатися в обіг. У центрі підходу – так звана ієрархія поводження з відходами, яка закладена і в українській національній стратегії. Підхід має кілька кроків: насамперед – запобігання утворенню сміттю, відтак сортування, повторне використання, переробка, а вже потім – утилізація залишку, що не піддається переробці, але й не перевищує 10–20%.
Експертка розповідає: у сортуванні є поняття сухої та мокрої фракцій. Мокра фракція – це органічні відходи, які становлять близько 50% усього сміття. Їх можна перетворити на якісне добриво або біогаз, що вже з успіхом роблять не лише за кордоном, але і в Україні.
Так, у Чехії діють біометанові заводи, де переробляють органіку, яку звозять з великих міст і громад. В Україні ж гарним прикладом у цьому плані може слугувати Львів, де працює компостна станція, на якій виготовляють якісний гумус.
– Харчові рештки, які скидають люди у спеціально призначені контейнери для роздільного збору сміття; зіпсовані овочі й фрукти з супермаркетів, скошена трава і зрізані гілки – все централізовано потрапляє на станцію, де відбувається перегнивання. Тут на власні очі можна побачити, як із початкової сміттєвої купи поступово утворюється справжня чорна земля. Її фасують, і вона йде у вжиток. Цю землю охоче купують багато фермерів. Містяни теж можуть придбати її для вазонів, клумб, грядок.
«Побороти» сміття: приклад Нижньоворітської громади
Практичне рішення з управління відходами вже понад десятиліття втілює гірська Нижньоворітська громада. Все почалося у 2013 році у селі Верхні Ворота, де тодішній сільський голова Іван Грига у співпраці з ГО «Екосфера» взявся очистити ввірений йому у керування населений пункт від сміття.
Розпочали з роздільного збору – встановили контейнери для скла, пластику та жерстяних банок, закупили прес для ПЕТ-пляшок і налагодили співпрацю з заготівельниками. А з часом ця ініціатива виросла в повноцінну систему сортування і переробки, яка нині охоплює всі 11 сіл нинішньої Нижньоворітської громади, яку Іван Грига сьогодні очолює.
– У кожному селі громади маємо контейнери для роздільного збору. Найбільше у Верхніх Воротах – 55 баків, розміщених так, щоб не далі ніж за 100 метрів від кожної хати. Збираємо окремо пластик, скло, метал. Білий, зелений, коричневий пластик досортовуємо, так закупівельник дорожче купує, – розповідає Іван Грига.
Щоб залучити громаду, у селі на початках проводили просвітницькі заходи й навіть організували конкурс малюнку серед дітей на тему поводження з відходами. Роботи дітей роздрукували на металі й почепили поблизу сміттєвих контейнерів в районах, де жили автори й авторки малюнків: «Родина бачила ті малюнки, і активніше носила сміття у баки, відповідальність зросла», – каже керівник громади.
Шляхом впровадження роздільного збору сміття нині у громаді вдається зібрати до 80% відходів: залишки органіки селяни згодовують худобі, папір – спалюють у грубах. Те, що не підлягає переробці – раз на 2-3 місяці організовано вивозять на сміттєвий полігон.
Завдяки такому підходу громада заробляє на вторсировині, а отримані кошти вкладає у подальший розвиток налагодженої за ці роки системи. За виручені кошти тут придбали додаткові контейнери, ще один прес, трактор для транспортування відсортованого сміття, сміттєвоз. А ще з цих таки грошей закупили 3 автівки для фронту.
Іван Грига називає втілену модель «суперовою», утім, каже, системі не вистачає законодавчої підтримки.
– На початках я як староста складав протоколи на тих, хто викидав сміття будь-де, виносив у річку. Але ті люди оскаржували протоколи у судах і вигравали їх – бо не було свідків, немає належного механізму впливу. У нас немає системи, як у Німеччині чи Польщі, де штраф приходить за дзвінком до поліції. Аби був порядок, повинна працювати система. А у нас вона не робить, тому кожен хто як може, так і виходить із ситуації, – каже чоловік.
Недостатньо вичистити один раз одне село
Масштабувати досвід Нижньоворітської громади цілком можливо й на інші громади Закарпаття, впевнена Оксана Станкевич-Волосянчук. Але для цього необхідне бажання керівництва на місцях і готовність системно працювати з людьми.
– Робота з людьми дуже важлива, а у нас цим переважно не хочуть займатися. Треба вчити людей правильно сортувати сміття, пояснювати необхідність. Потрібно усвідомлювати, що поводження з відходами – це цілісний комплекс, а не разово вичистити одне село. Бо сміття утворюється щодня, і ви не можете просто прибрати – і забути. Має бути чітка логіка: сміття з’явилося – куди я його подіну, що з ним далі відбувається. І що я можу зробити, щоб цього сміття було менше. Потрібна постійна, організована, зрозуміла всім система, тільки тоді буде результат, – каже науковиця.
При цьому зазначає, що поширення практики з організованого сортуванням сміття могло б обернутися вигодою й для економіки, стимулюючи появу нових переробних підприємств. Бо ж коли збираються великі обсяги пластику або ж того таки паперу, одразу виникає потреба у наступному кроці – переробці.
Нині роздільний збір сміття організовано в Ужгороді, Перечині, Іршаві, Рахові, Сваляві, Великому Бикові та ще понад 180 населених пунктах області, повідомили у Департаменті екології та природних ресурсів Закарпатської ОВА. Вся зібрана сировина направляється на переробку переважно за межі області. А це значно здорожчує логістику.
– Підхід до відходів як до ресурсу – це не тільки про довкілля, це і про економічні вигоди. Це можливість створити в області нові підприємства, які виготовлятимуть продукцію, а отже – нові робочі місця. Це додана вартість, яка залишається в регіоні. В цьому й суть циркулярної економіки: замкнений цикл, у якому сировина використовується знову і знову, – пояснює Оксана Станкевич-Волосянчук.
«Патріотизм – це і про те, коли навколо тебе порядок»
Допоки ж цілісна система для цивілізованого поводження з відходами залишається переважно «на папері», ситуація й надалі не матиме вирішення.
Випадки спалювання чи викидання сміття у гірських громадах обласний Департамент екології відстежує у співпраці з екоінспекцією, фіксуючи порушення й проводячи перевірки. Тим часом мешканці цих громад і досі залишаються сам на сам у квесті «куди діти сміття».
– Ми можемо зараз ганьбити людей, і сільради, і територіальні громади, але без необхідної інфраструктури ця проблема не буде вирішена. Варто пам’ятати, що патріотизм – це також і про те, коли навколо тебе порядок. Коли довкола безпечне природне середовище і для тебе, і для оточення, – каже Наталія Вишневська.
Текст: Тетяна Клим-Кашуба для «Varosh».
Цей матеріал підготовлений в рамках нідерландсько-словацько-українського проєкту “Посилення верховенства права на місцевому/ регіональному рівні в Україні: приклад Закарпатської області”, який втілюється за підтримки уряду Королівства Нідерланди у рамках програми MATRA, ключової нідерландської програми підтримки соціальних трансформацій.
Проєкт втілюється Інститутом Центральноєвропейської Стратегії (ICES) спільно з нідерландською організацією Foundation of Justice, Integrity and Anti-Corruption (FJIAC) та словацькою Transparency International Slovensko (TI SK) у партнерстві з Закарпатською ОДА та обласною радою.
