У різні історичні епохи ставлення до природи у людства було надзвичайно різним. XIX століття, зокрема, називають «віком пари, вугілля і металу». Промисловий переворот став рушієм науково-технічного прогресу, та водночас завдав нищівних збитків довкіллю. Промислові об’єкти стали основними джерелами забруднення повітря. Тисячі тонн відходів від нафтопродуктів, важких металів, нітратів та пестицидів, які не розкладаються, накопичуються в ґрунтах, водоймах, підземних водах. Про вплив на навколишнє середовище не задумувалися і під час світових війн. А згодом й навмисне замовчували екологічні загрози, як це відбулося на Чорнобильській АЕС – аварії ядерних об’єктів найвищого рівня.
Екстенсивне використання людиною природних ресурсів – одна із причин зростання кількості стихійних лих: циклонів, повеней та посух. Також важливий фактор: недооцінка екологічних загроз під час ухвалення рішень. Зокрема, й втрат екосистемних послуг внаслідок господарської діяльності. Понад 2 мільярди гектарів деградованих та знеліснених земель планети втратили спроможність приносити людям та іншим видам користь, а їх відновлення сьогодні – один із глобальних пріоритетів.
Одним із поворотних моментів історії у сфері екологічної політики стала Стокгольмська конференція (1972 р.). Її ідеї прав людини на свободу, рівність та гідні умови життя у навколишньому середовищі стали фундаментом для низки інших міжнародних ініціатив та програм з охорони природи:
- Віденська конференція захисту озонового шару (1985);
- Женевська конференція про транскордонне забруднення повітря (1979—1983 рр.);
- Монреальський протокол про обмеження використання хлорфторвуглеводнів (1987) із поправками 1990 р.
- «Всесвітня хартія природи» ООН (1982), у якій вперше на міжнародному рівні була проголошена відповідальність людства за стан природи;
- Програмний документ «Порядок денний на XXI століття», ухвалений в Ріо-де-Жанейро (1992), який вміщував план міжнародних дій з довкілля на межі XX та XXI століть.
З початком нового тисячоліття ці акценти починають поширюватися на всі сфери суспільного життя. На зміну споживацькому ставленню до природи приходить концепція сталого розвитку. Сьогодні будь-яка компанія зацікавлена в інтеграції екологічних рішень. Це стає одним зі стовпів довіри між бізнесом та суспільством, а отже, свідчить про розвиток соціоекосистеми (гармонізації відносин людини і природи).
Екологічність стає стандартом якості у всесвітній системі сертифікації будівництва LEED. Екосвідомі бренди одягу пропагують ідеї сталості, ресайклінгу та ощадливого виробництва. Міжнародні компанії різних галузей намагаються мінімізувати свій негативний вплив на довкілля. Продуктивність бізнесу з точки зору сталого розвитку починають вимірювати за допомогою багатьох комплексних оцінок, які складають індекс сталого розвитку Доу Джонса (DJSI). Та чи цього достатньо?
Пандемія COVID-19 спричинила збільшення кількості біомедичних відходів по всьому світу. Запроваджений карантин та ізоляція призвели до зростання обсягу ТПВ. Негативний вплив пластикових відходів на рибальство, туризм і морський транспорт оцінили в 40 мільярдів доларів на рік. Посилилась проблема збору й утилізації відходів. Використання великої кількості дезінфікуючих засобів похитнула екологічну рівновагу.
З початку широкомасштабного російського вторгнення вже зафіксовані сотні злочинів проти довкілля в Україні. Їх кількість невпинно зростає, і хоч в інформаційному полі згадки про це не отримують належної уваги громадськості, проте вплив на клімат, глобальне потепління, забруднення повітря та інші загрози відчують далеко за територіальними межами України.
Наразі зусилля світової спільноти спрямовані на розвиток різних «зелених» фінансових інструментів підтримки природи через збереження природних екосистем. Оцінка екосистемних послуг – один з них. Програма платежів за послуги, які надає природа, не тільки враховує інтереси довкілля, але й надає гарантії для громад щодо екологічних ризиків.
Наприклад, в Коста-Ріці була розроблена система колективного укладення договорів, завдяки яким групи дрібних фермерів колективно можуть приєднатися до програми платежів за екосистемні послуги лісів.
Для України – це новий підхід, який вимагає напрацювання ефективних механізмів системи плати за екосистемні послуги. Цьому присвячений проєкт ГО «Екосфера»: «Розробка методичних рекомендацій щодо прямої грошової оцінки основних послуг природних екосистем». Прямою грошовою оцінкою можна порахувати вартість досить обмеженого переліку екосистемних послуг. Тож експерти мають на меті ідентифікувати саме ці послуги та розробити алгоритм їх оцінки.
Ми вже писали про те, що таке екосистемні послуги та хто за них має платити. А також про проєкт можна переглянути у відеосюжеті телеканалу TV21 Унгвар.
Матеріал підготовлено у рамках проєкту «Разом за екологічну демократію, справедливість та верховенство права в Україні» за фінансової підтримки ЕПЛ та Уряду США».
